Під керівництвом свого тренера, відомого педагога і вченого В. В. Петровського,
провів велику дослідницьку роботу, підсумки якої сформулював в успішно захищеній кандидатській дисертації (1977).
Після завершення спортивної кар'єри став працювати в ЦК ЛКСМ України: з 1979 року - заступник завідувача відділом оборонно-масової та спортивної роботи ЦК ЛКСМУ, з 16 лютого 1980 року - секретар ЦК комсомолу республіки.
Після політичної роботи повернувся в спорт, ставши заступником голови Держкомспорту України. В кінці 1987 року на конгресі Європейської легкоатлетичної асоціації Валерій Борзов був обраний членом Ради цієї організації.
З 1990 по 1997 рік був одночасно міністром спорту і президентом НОК України (пішов з поста президента НОК в 1998 році).
Член МОК з 1994 року.
У 1996-2012 - президент Федерації легкої атлетики України [uk].
З 1998 по 2002 рік - народний депутат України, голова комітету Верховної ради України 3-го скликання з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму. У 2002 році переобраний в депутати Ради 4-го скликання.
З 2003 року член СДПУ (о).
У 1968 році в 19 років Валерій Борзов стає триразовим чемпіоном Європи серед юніорів. У наступному році він виграє дорослий чемпіонат СРСР, пробігши 100 метрів рівно за 10 секунд. У тому ж 1969 році він виграє чемпіонат Європи на стометрівці і завойовує срібло в естафеті 4x100 метрів. Влітку 1970 року Валерій Борзов бере участь в легкоатлетичному матчі СРСР - США і вперше здобуває перемогу над найсильнішими на той момент спортсменами США. Перемога на Олімпіаді в Мюнхені в забігу на 100 метрів в цілому була несподіваною. А на 200 метровій дистанції спортсменові вдалося зробити золотий дубль, обійшовши на фініші трьох американців. Це була друга перемога на спринтерських дистанціях білошкірого легкоатлета на Олімпійських іграх після виграшу Арміна Харі в 1960 році (Рим). Саме вони переривали повне домінування чорношкірих спортсменів США та Ямайки.
Немає коментарів:
Дописати коментар